Велике розселення слов’ян у Європі історики відносять переважно до другої половини V — VII століття. На землях, де сьогодні стоять Суми, Ромни, Путивль і десятки сіл по Пслу, Сейму та Сулі, цей процес не обірвався на VII столітті: археологи фіксують наступні хвилі заселення у VIII–X століттях і вже стійку мережу городищ на межі X–XI століття.
Саме послідовність хвиль пояснює, чому Лівобережжя виглядає інакше, ніж Середнє Подніпров’я. Спочатку з’являються невеликі селища в річкових долинах, потім — укріплені осередки, далі — залежність від Хозарського каганату і входження земель сіверян до Русі. Без дат і маршрутів легко змішати ранніх слов’ян лісостепу з пізнішим племінним союзом, який уже жив на місці сучасної Сумщини.
Нижче — етапи цього розселення саме для басейнів Псла, Сейму, Сули й Десни: що відбувалося, скільки тривало, які сліди лишилися і на що дивитися, щоб не сплутати століття.
VI–VII століття: хвиля з лісостепу
Перша масова хвиля припадає на VI–VII століття і триває приблизно півтора-два століття. У цей час слов’янські групи, відомі візантійським авторам як анти й склавини, розширюють ареал із дніпровського лісостепу на північ і схід. На Лівобережжі цьому етапу відповідають пам’ятки пеньківської культури в лісостепу та колочинської — у лісовій смузі.
Маршрути йшли річками. Дніпро давав вихід на південь і на Київське Подніпров’я, Десна й Сейм відкривали лісову північ, Псел і Сула — родючі тераси всередині сучасної Сумщини. Річка була дорогою, джерелом риби й межею угідь: між заплавою й корінним берегом зручніше ставити напівземлянку, тримати город і ховатися від степових набігів.
На цьому етапі потрібні були не міста, а ділянка надзаплавної тераси, ліс для зрубу й випас. Природні перешкоди — болота Полісся на півночі й відкритий степ на півдні — змушували триматися лісостепової смуги. Розширення ареалу саме тоді пов’язують із рухом населення після гунської доби, тиском аварів і появою вільних для хліборобів земель.
VIII–IX століття: племена на Пслі
У VIII–IX століттях на Лівобережжі складається союз, який літопис називає сіверянами. Його територія охоплює басейни Десни, Сейму, Сули, Псла й Ворскли — тобто майже всю нинішню Сумщину разом із суміжною Чернігівщиною та Полтавщиною. Кривичі жили північніше, у верхів’ях Дніпра; прямого «кривицького» шару як основи Сумщини джерела не дають.
Археологічним відповідником ранніх сіверян є волинцівська культура (VII–VIII або VIII — початок IX століття; рамки в літературі розходяться на кілька десятиліть). Назву вона дістала від поселення й могильника біля села Волинцеве Путивльського району. Житла — чотирикутні напівземлянки площею здебільшого 10–35 м², із дерев’яними стінами й глиняною піччю. Основу господарства становили землеробство, скотарство, залізоробне й гончарне ремесло.
Єдине велике укріплене поселення цього кола на Лівобережжі — Битицьке городище на високому мисі Псла за кілька кілометрів від села Битиця Сумського району. Площа сягає понад 7 га. Там досліджено десятки жител, знаряддя, прикраси й сліди співіснування слов’янського землеробського та алано-болгарського населення, пов’язаного з впливом Хозарського каганату. Городище гине на межі VIII–IX століть: пожежа, незахоронені кістки. Села довкола Псла після цього не зникають — змінюється центр.
Групи племен і території
Карта розселення на кінець I тисячоліття виглядає так. Для читача Сумщини ключове не «всі слов’яни Європи», а хто саме сидів по сусідніх річках і з ким потім зійшлася Русь.
- сіверяни — Лівобережжя: Десна, Сейм, Сула, Псел, Ворскла; пізніше міста Чернігів, Новгород-Сіверський, Путивль, Глухів;
- поляни — Середнє Подніпров’я навколо Києва; західні сусіди сіверян;
- радимичі — басейн Сожу, на північ від сіверянського ареалу;
- древляни — правобережне Полісся; безпосередньо Сумщину не займали.
Матеріальна культура сіверян на Сумщині найвиразніше читається в роменських старожитностях VIII–X століть: ліпний посуд із защипами по вінцю, напівземлянки з печами, спіралеподібні скроневі кільця в похованнях, городища на мисах річок. Назву культурі дав комплекс в урочищі Монастирище в Ромнах, розкопаний на початку XX століття.
X–XI століття: стійкі поселення
Завершення розселення — це вже не «прихід», а закріплення. У X столітті роменські городища й селища густішають по Пслу, Сулі й Сейму. Поселення існує два-три покоління, потім може згоріти від набігу й відродитися на сусідньому мисі. Такі цикли добре видно на Новотроїцькому городищі біля села Пристайлове (колишній Лебединський район): у 1952–1954 роках розкопано 48 напівземлянок, господарські ями, серпи, коси, сокири, ліпний посуд і два скарби прикрас. Пам’ятку датують VIII–IX століттями; загибель пов’язують із кінцем IX століття.
Політичний дедлайн цього етапу дає літопис: у 884 році Олег іде на сіверян, накладає легку данину й забороняє платити хозарам. У 907-му сіверяни вже фігурують серед учасників походу на Візантію. Наприкінці X — на початку XI століття Володимир Святославич ставить городи по Сулі, Трубежу, Сейму й Росі — лінія укріплень проти степу. Землі Сумщини входять до Чернігівського та Переяславського князівств. Стійке село й «город» змінюють рухоме племінне селище.
Саме місто Суми як козацька фортеця з’являється лише в середині XVII століття на місці старшого городища біля злиття Псла й Сумки. Назва міста йде від гідроніма, а не від племінного імені. Зв’язок інший: сіверянська колонізація закріпила слов’янську мову й хліборобський уклад у цих долинах, а пізніше Сіверська земля тримала той самий річковий каркас, яким і сьогодні їздять між Сумами, Ромнами й Путивлем.
Археологічні сліди Сумщини
Сліди розселення лежать не в абстрактній «Східній Європі», а в конкретних точках області. Біля Сум відомий комплекс Зеленого Гаю (Крейдище) з городищем, селищем і великим курганним некрополем — осередок малого сіверянського об’єднання на торговельному відгалуженні шляху Булгар — Київ. На Пслі — Битиця. На Путивльщині — Волинцеве, звідки описано волинцівський етап. У Ромнах — Монастирище. Біля Лебедина — Новотроїцьке. Окремі роменсько-давньоруські городища стоять також по Сейму й Сулі; зведений каталог таких пам’яток Сумської області видано в 2020-х роках.
Типові знахідки: ліпні горщики, жорна, наральники й серпи, залізні ножі, скроневі кільця, іноді східні монети — дирхеми, що потрапляли сюди через хозарську торгівлю. Поховання раннього етапу — трупоспалення в урні; пізніше з’являються кургани. Це і є відповідь на питання, «чи справді слов’яни тут були»: не легенда, а шар у ґрунті на десятках точок.
Накладання й затягування етапів
Хвилі не стоять у черзі, як зупинки маршрутки. Пеньківсько-колочинський горизонт VI–VII століть на окремих ділянках ще живий, коли вже формується волинцівський. Волинцівський і ранньороменський перекриваються на межі VIII–IX століть. Битиця горить на початку IX століття, а сільська мережа по Пслу триває. На півдні Сумщини роменські риси доживають навіть до початку XI століття, тоді як ближче до Десни давньоруська культура приходить швидше.
Затягували процес степ і політика. Данина хозарам, потім зміна «адреси» данини на Київ, печенізькі удари кінця IX століття — усе це зсувало дедлайни на покоління. Тому дата «слов’яни прийшли в VI столітті» правильна для великого європейського руху і завузька для двору на Луці чи села над Пслом.
Найсильніше заперечення звучить так: на Сумщині є й раніші шари — зарубинецькі та київської культури перших століть нашої ери, тож говорити про «прихід» у VI–VII століттях нібито неточно. Частково це так: окремі ранньослов’янські або споріднені групи на Лівобережжі фіксують і до великого розселення. Але племінний союз сіверян, волинцівсько-роменська культура й густа мережа городищ по Пслу та Сейму складаються саме після VI століття. Без цієї межі легко прийняти скіфське городище за «місто сіверян» або козацьку фортецю XVII століття — за літописний град X століття.
Давні джерела про шлях на Сумщину
«Повість минулих літ» прямо вказує маршрут осідання: інші слов’яни «сіли на Десні, і по Сейму, і по Сулі і назвалися сіверянами». Псла в цій фразі немає, але археологічний ареал роменської культури його включає. Той самий літопис під 884 роком описує похід Олега й заборону платити хозарам. Під 907-м сіверяни вже в переліку сил Русі.
Візантійські автори VI століття — Йордан і Прокопій — описують антів між Дністром і Дніпром та склавинів ближче до Дунаю. Це не мапа Сумщини, але фіксує, що слов’янський світ уже тоді ділився на великі групи й рухався річками. Монетні знахідки дирхемів на селищах VIII–X століть показують інший шлях: не лише з заходу по Десні, а й зі сходу, через хозарську торгівлю. Інститут археології НАН України в узагальненнях про волинцівську культуру описує її як етап ранніх сіверян, що постав із просування нащадків празької культури на Лівобережжя та асиміляції місцевого населення.
Часті запитання
Коли слов’яни почали осідати там, де тепер Суми й навколишні села? Перша хвиля великого розселення — VI–VII століття. Густе заселення долин Псла, Сейму й Сули сіверянами — VIII–X століття. Місто Суми в нинішньому сенсі виникає в 1650-х роках на старшому городищі.
Які племена жили на території Сумщини? Основне об’єднання — сіверяни. На півночі можливі контакти з радимичами, на заході — з полянами. Кривичів як головних колоністів цих річок джерела не підтверджують.
Які речі це доводять? Напівземлянки, ліпний посуд роменського типу, знаряддя рільництва, скроневі кільця, городища Битиці, Волинцевого, Новотроїцького, Монастирища, комплекс Зеленого Гаю.
Чому саме Псел і Дніпро? Річки давали шлях, рибу, заплавні луки й захищений мис для городища. Степ із півдня був небезпечним, ліс із півночі — важчим для орного господарства. Лісостепова тераса Псла виявилася компромісом.
Як це пов’язано з назвою Сум і з рештою України? Назва міста — від річок Сумки / Суми, не від етноніма «сівер». Культурний зв’язок інший: сіверяни ввійшли до Русі разом із полянами, і та сама лівобережна смуга пізніше стала Сіверщиною. Мова, річкова логістика й хліборобський двір ідуть із тієї доби, навіть якщо табличка на вулиці — вже козацька.
Що робити далі
Якщо потрібна шкільна чи краєзнавча рамка на один вечір — читати уривок «Повісті минулих літ» про осідання по Десні, Сейму й Сулі та звірити його з картою роменських городищ Сумської області. На це досить одного дня.
Якщо цікавлять речі, а не схема — починати з експозицій сумських і роменських музеїв, де зібрано кераміку й знаряддя з розкопок XX століття. Виїзд на саме городище в полі має сенс лише коли ділянка доступна, не на приватній землі й не в зоні обмежень безпеки: багато мисів стоять просто неба, без таблички й без охорони.
Якщо перевіряєте «давність» конкретного села — шукайте не легенду про заснування, а згадку пам’ятки в археологічному обліку: волинцівський чи роменський шар, курганна група, городище. Відсутність такого шару не скасовує пізнішої історії двору; наявність не робить село «містом X століття». Для Сум це означає просте правило: земля заселена слов’янами вже в ранньому середньовіччі, а міський розклад вулиць — спадщина XVII століття й пізніших рішень міської влади.
Тимофій Гринів