За оцінкою МКЧХ, станом на 2024 рік у світі точилося понад 120 збройних конфліктів за участі більш як 60 держав. Частина з них має риси відкритого міждержавного протистояння, частина — ні. Саме на цьому тлі в новинах знову звучить термін конвенційна війна, хоча його часто змішують із «звичайними боями», «гібридними діями» чи будь-яким обстрілом прикордоння.
У квітні 2024 року МКЧХ оновив методичку щодо того, коли ситуація вважається міжнародним збройним конфліктом, а коли — ні. У серпні 2025-го з’явився оновлений коментар до Четвертої Женевської конвенції про захист цивільних. Старе уявлення, ніби правила вмикаються лише після офіційного оголошення війни, уже не працює: спільна стаття 2 Конвенцій 1949 року поширює норми на будь-який збройний конфлікт між державами, навіть якщо одна сторона стану війни не визнає.
Для Сумщини це не абстракція. Прикордонна область живе в режимі повітряних тривог, ударів по енергетиці й житловій забудові. Питання практичне: коли конфлікт іде за правилами відкритого міждержавного протистояння, які обов’язки мають сторони щодо цивільних, лікарень і полонених — і що змінюється, якщо ці правила ламають.
1. Конвенційна і неконвенційна: як розрізнити
Конвенційна війна — це відкрите збройне протистояння між державами із застосуванням звичайного озброєння і військової тактики, коли сили сторін упізнавані, а бойові дії ведуться переважно проти збройних сил супротивника. «Конвенційна» тут має два шари: зброя без масового ураження і рамка міжнародних конвенцій. У праві війни це найчастіше збігається з міжнародним збройним конфліктом — зіткненням збройних сил двох чи більше держав.
Неконвенційна форма виглядає інакше. Партизанська війна спирається на розпорошені загони, засідки й змішування з цивільним середовищем. Асиметричний конфлікт виникає, коли слабка сторона уникає прямого бою з регулярною армією і б’є по «м’яких» цілях. Кібероперації можуть супроводжувати будь-який конфлікт, але самі по собі не роблять його конвенційним. Гібридні сценарії змішують регулярні удари, немарковані формування, інформаційний тиск і економічний примус; у праві це не окремий статус, а опис методів.
Коротко. Конвенційну війну впізнають за трьома ознаками: сторони — держави, зброя — звичайна, зіткнення — відкрите. Порушення цих ознак не скасовує захисту цивільних, але змінює, які норми застосовують і як їх довести.
Поширена помилка — вважати «конвенційним» усе, що стріляє зі ствола чи летить із дрона. Тип носія не вирішує класифікацію. Вирішують сторони, відкритість протистояння і те, чи зброя належить до звичайної, а не до хімічної, біологічної чи ядерної.
2. Озброєння та тактика у відкритій конфронтації
Звичайним вважають озброєння, яке не є зброєю масового ураження: стрілецька зброя, артилерія, бронетехніка, авіація, більшість ракет і безпілотників, якщо їх застосовують збройні сили держави. Тактика конвенційного бою — наступ, оборона, оточення, вогонь по військових об’єктах. Мета, за класичною логікою, — послабити збройні сили супротивника, а не населення як таке.
Навіть звичайна зброя обмежена. Конвенція 1980 року про конкретні види звичайної зброї та протоколи до неї забороняють або жорстко обмежують невиявні уламки, окремі типи мін і мін-пасток, запалювальну зброю проти цивільних, лазерну зброю, призначену сліпити назавжди. Окремо діють заборона хімічної зброї (Україна ратифікувала відповідну конвенцію законом № 187-XIV від 16 жовтня 1998 року) і заборона біологічної зброї. Ядерна зброя виходить за межі конвенційної війни за визначенням.
Принцип розрізнення працює як дорожня розмітка: смуги видимі — учасники руху можуть не змішувати потоки. Аналогія ламається, щойно одна сторона ховає бійців серед житлових кварталів або оголошує школу чи котельню військовою ціллю без доказу, що об’єкт дає конкретну військову перевагу.
Дозволене не означає безкарне. Напад має бути спрямований на військовий об’єкт, бути співмірним і супроводжуватися всіма можливими застережними заходами. Невибіркові удари — коли снаряд чи ракета за конструкцією чи способом застосування не відрізняють казарму від багатоповерхівки — заборонені й у конвенційній війні.
3. Норми міжнародного права в конвенційній війні
Каркас складають Гаазькі конвенції 1899 і 1907 років про закони та звичаї сухопутної війни, чотири Женевські конвенції від 12 серпня 1949 року і Додатковий протокол I 1977 року для міжнародних конфліктів. Українська РСР ратифікувала Конвенції 1949 року указом від 3 липня 1954 року; чинності вони набули 3 січня 1955-го. Протоколи I і II ратифіковано 18 серпня 1989 року.
Число 196 — кількість держав, які стали сторонами всіх чотирьох Конвенцій 1949 року. Воно складається з майже всіх членів ООН і кількох інших суб’єктів, що окремо приєдналися. Перевірити статус можна в договірній базі депозитарію й МКЧХ. Змінює його лише нова ратифікація або формальна денонсація; на практиці ці чотири договори лишаються універсальними. Додаткові протоколи 1977 року такого охоплення не мають.
Третя конвенція вимагає гуманного поводження з військовополоненими: реєстрація, зв’язок із родиною, харчування, медична допомога, заборона тортур і примусу давати воєнну інформацію понад ім’я, звання, дату народження і особистий номер. Четверта захищає цивільних на території сторони конфлікту й на окупованій території. Медичний персонал, лікарні й санітарний транспорт користуються спеціальним захистом, доки їх не використовують для ворожих дій.
Важливо. Міжнародне гуманітарне право не оцінює, хто «почав» війну. Воно регулює, як її ведуть. Порушення норм однією стороною не звільняє іншу від обов’язку розрізняти цивільних і комбатантів.
Товариство Червоного Хреста України окремо нагадує: норми починають діяти автоматично, щойно є факти збройного конфлікту або окупації. Окремого «вмикача» від міськради чи обласної адміністрації для цього не потрібно.
4. Як це впливає на мешканців Сумщини
Для цивільної особи в Сумах чи прикордонному районі конвенційна рамка означає не безпеку як таку, а статус і перелік заборонених дій щодо неї. Цивільний не є законною ціллю. Житловий будинок, школа, лікарня, теплопункт і водоканал захищені як цивільні об’єкти, поки їх не використовують для воєнних дій. Навіть тоді напад має залишатися співмірним.
| Форма конфлікту | Хто воює | Типове озброєння | Що це змінює для цивільних |
|---|---|---|---|
| Конвенційна війна | Збройні сили держав | Звичайна зброя, без ЗМУ | Повний набір Женевських норм, статус полоненого, захист об’єктів |
| Партизанська / асиметрична | Нерегулярні групи проти армії | Легка зброя, засідки, міни | Важче розрізнити бійця й цивільного; ризик «супутньої» шкоди вищий |
| Кіберскладова | Державні або недержавні оператори | Атаки на мережі й дані | Ті самі заборони щодо цивільної інфраструктури, якщо є збройний конфлікт |
| Гібридна суміш методів | Регулярні сили плюс приховані інструменти | Удари, дезінформація, тиск | Правова кваліфікація лишається за фактами, а не за словом «гібрид» |
Джерела: Женевські конвенції 1949 року, Додатковий протокол I 1977 року, Конвенція про конкретні види звичайної зброї 1980 року; період дії норм — від набрання чинності відповідними договорами до 2026 року.
На практиці це виглядає так. Укриття під час повітряної тривоги — не «порада», а спосіб зменшити шкоду від удару, який за правом мав би обминати цивільних. Зйомка позицій ППО чи переміщення техніки може перетворити точку зйомки на орієнтир для удару. Робота на критичній інфраструктурі сама по собі не робить людину комбатантом. Пряма участь у бойових діях — інша річ: захист цивільного тоді втрачається на час такої участі.
Приклад. Обстріл житлового кварталу в обласному центрі чи удари по енергетиці Сумщини не стають «дозволеними», навіть якщо поруч стоїть військовий об’єкт. Співмірність рахують за очікуваною військовою перевагою і шкодою цивільним, а не за самим фактом близького розташування.
5. Коли конфлікт перестає бути конвенційним
Конфлікт виходить за конвенційну рамку, коли з’являється зброя масового ураження, коли регулярні сили діють без розпізнавальних знаків і змішуються з недержавними формуваннями, коли цивільних роблять методом ведення війни, а не випадковою шкодою. Юридично ситуація може лишатися міжнародним збройним конфліктом — змінюється не ярлик, а набір порушень.
Серйозні порушення Четвертої конвенції й Протоколу I включають умисне вбивство захищених осіб, тортури, взяття заручників, невиправдане руйнування майна у великих масштабах, напади на цивільне населення як таке. Такі діяння мають переслідуватися незалежно від громадянства виконавця. Відмова сторони визнавати війну не скасовує цієї кваліфікації.
Гібридна риторика тут часто заплутує. Слово «гібрид» описує суміш інструментів, але не замінює правову класифікацію. Якщо дві держави застосовують збройну силу одна проти одної, діють норми міжнародного збройного конфлікту — навіть коли паралельно йдуть кібератаки, пропаганда чи тиск на енергосистему прикордонної області.
Практичне правило для цивільного просте: статус захищеної особи тримається, доки немає прямої участі в бойових діях. Критерій вибору дій у побуті — не «чи це вже неконвенційна війна», а чи конкретний об’єкт і конкретна людина зберігають цивільний характер. Лікарня з емблемою, школа без військового використання, житловий будинок лишаються під захистом незалежно від того, як конфлікт називають у заголовках.
Застереження потрібне прямо. Норми описують обов’язок сторін, а не гарантований результат на конкретній вулиці Сум чи в районі біля кордону. Міжнародне право не замінює укриття, офіційні повідомлення ДСНС і перевірені дані місцевої влади про світло, тепло й маршрути. Там, де факт удару чи потерпілих ще не встановлений слідством, стаття фіксує лише рамку правил, а не вирок у конкретній справі.
Раїса Ільків