Миропілля — прикордонне село Сумського району за близько кілометра від кордону з рф і приблизно 40 кілометрів від Сум, де з вересня 2024 року сільська рада працює вже в обласному центрі, а цивільна інфраструктура села зруйнована. Це адміністративний центр Миропільської сільської громади, а не район Сум і не маршрут міського транспорту.
Село стоїть на лівому березі Псла в місці впадіння Удави. Вище за течією, за кілометр, — Олександрія, нижче, за 3,5 кілометра, — Велика Рибиця, на протилежному березі — Запсілля. До Краснопілля дорогою Т-1901 близько 38 кілометрів. Поштовий індекс — 42410, юридична адреса ради до евакуації — вулиця Сумська, 23. Середня висота — 139 метрів.
Для мешканця Сум це має практичний сенс: більшість миропільців, які виїхали, осіли в обласному центрі або в інших громадах області, а довідки, спадкові справи й житлові сертифікати тепер оформлюють не в селі, а в евакуйованій раді. Цифри населення й відсоток руйнувань змінюються від місяця до місяця, бо частина людей поверталася, а потім знову виїжджала.
Чому порядок етапів важливий
Миропілля кілька разів міняло статус: слобода, сотенне місто Сумського полку, повітовий центр, село, центр громади, а з 2024 року — населений пункт, з якого вивезли і людей, і документи. Якщо читати лише останню зведення про обстріл, легко змішати село з усією громадою і прийняти російську заяву про контроль за перевірений факт.
Хронологія тут працює як фільтр. Населення 1897 року, перепис 2001-го і залишок 2026-го — різні одиниці. Обов’язкова евакуація березня 2025 року накладається на виїзд, який почався ще у 2022-му. Житловий сертифікат видають лише за знищений будинок, а не за пошкоджений, і комісія з весни 2025 року не виїжджає на місце.
Слобода і сотенне місто
Поселення заснували близько 1650 року вихідці з волинського містечка Миропіль, від якого пішла назва. Слобода стала одним з острогів на північному краї Слобожанщини. У 1670 році їй надали статус міста, наступного року тут рахували 2223 жителі. Навколо виросли Пенянка, Студенок і Запсілля.
У XVII столітті Миропілля було сотенним містом Сумського полку, тут стояли дві сотні. У 1678 році містечко складалося з городка, острога й посаду. Герб затвердили 21 вересня 1781 року. До 1765 року сотні входили до Сумського слобідського полку, пізніше місто побувало в складі Бєлгородської губернії і певний час було повітовим центром.
Ярмарки і втрата статусу
Наприкінці XVIII — на початку XX століття Миропілля жило як торгове місто. За переписом 1897 року тут було 10 101 особа. До початку XX століття джерела називають близько 20 тисяч жителів, взуттєве виробництво, три ярмарки на рік, школи, училища, дві бібліотеки і шість храмів. Земську лікарню на 10 ліжок відкрили у 1904 році.
Головна пам’ятка — Миколаївська церква 1885 року на місці дерев’яної, з п’ятиярусною дзвіницею близько 50 метрів, найвищою на Сумщині. Поруч збереглися садиба Глуховцева, будинок купця Слітіна 1905 року, земська школа. Під час Голодомору 1932–1933 років у селі померло щонайменше 45 людей. Радянські війська відійшли з боєм 19 жовтня 1941 року, бої за населений пункт тривали і в 1943-му. Після війни Миропілля втратило міський статус і лишилося селом. За переписом 1989 року тут було 3622 особи, за переписом 2001-го — 2873, з них 95,61% назвали рідною українську мову.
Громада до великої війни
Миропільську сільську громаду утворили 25 серпня 2016 року з Запсільської, Малорибицької, Миропільської і Сіннівської сільських рад тодішнього Краснопільського району. Площа — 298,6 км². До складу входять десять сіл: Барилівка, Велика Рибиця, Великий Прикіл, Гнилиця, Грунівка, Запсілля, Мала Рибиця, Миропілля, Олександрія і Сінне. У 2018 році в громаді рахували 4525 людей.
19 липня 2020 року Краснопільський район ліквідували, і громада увійшла до Сумського. Найдальше село, Гнилиця, лежить приблизно за 18 кілометрів від кордону, решта — ближче, частина в п’ятикілометровій смузі. До повномасштабного вторгнення громада була сільськогосподарською: школа, садочки, амбулаторія, будинки культури. Промислового поясу, як у Сумах, тут не було.
Обстріли і виїзд людей
На початок повномасштабного вторгнення в громаді жили 4180 людей. Село Миропілля окремо називали цифрою близько 4172, тож у різних зведеннях центр і громаду легко сплутати. Уже в перший рік інтенсивних обстрілів виїхала основна частина. 8 червня 2023 року секретарка ради Олена Шаркова казала, що село «помирає». 8 січня 2023 року зафіксували 20 прильотів, пошкодили п’ять будинків і ферму. 18 травня 2023-го мінометний вогонь пошкодив житловий будинок.
У 2024 році удари стали щільнішими. 19 березня село двічі обстріляли зі ствольної артилерії, мінометів 120 і 82 мм і танків. 14 липня зафіксували вибухи, ймовірно від РСЗВ, і удари FPV-дронів. 3 серпня — міномет і керовані авіабомби, зруйновані дві будівлі, пошкоджені трактори й автомобілі. 11 серпня постраждав промисловий об’єкт. У вересні 2024 року після влучання КАБ сільську раду евакуювали до Сум і вивезли домові книги. Саму будівлю ради в селі у 2025 році спалили.
Обов’язкова евакуація
13 березня 2025 року Рада оборони Сумської області ухвалила рішення про обов’язкову евакуацію 543 людей з восьми населених пунктів Юнаківської та Миропільської громад. Наступного дня, 14 березня, спецпідрозділ «Білі янголи» вивіз із Миропілля чотирьох людей. Того дня в самому селі ще лишалося близько 250–280 мешканців, які відмовлялися їхати. У Запсіллі напередодні підірвали міст, зникли газ, світло і зв’язок.
19 березня 2025 року російські війська обстріляли Миколаївську церкву: пошкодили стіни монастиря, вибили вікна й двері, знищили господарські приміщення. З березня в більшості сіл не було електрики й газу, не працювали магазини, аптеки і транспорт. У липні 2025 року в дев’яти населених пунктах громади перебувало 70 людей. У жовтні, після часткового повернення, називали близько 120. З листопада 2025-го гуманітарні виїзди припинили, хліб і ліки до тих, хто лишився, возили вже військові.
Станом на 20 травня 2026 року Суспільне Суми, з посиланням на Олену Шаркову, писало про близько 60 мешканців у восьми селах і 14 загиблих цивільних за час повномасштабної війни. Прикіл зруйнований приблизно на 90%, Миропілля — на 80%, Запсілля — на 70–80%. На початок вересня 2026 року та сама рада називала вже 46 людей, які лишилися в громаді. Різниця між 70, 120, 60 і 46 — не помилка обліку, а рух людей: частина поверталася в теплі місяці і знову виїжджала після черги ударів.
Заяви про контроль
2 травня 2026 року міністерство оборони рф заявило, що взяло Миропілля під контроль. Того ж дня угруповання «Курськ» ЗСУ назвало це неправдою і повідомило, що штурмових дій у цьому районі останніми днями не було. Reuters окремо зазначив, що незалежно перевірити жодну з версій не зміг. Пізніші коментарі військових речників розходилися: частина відкритих повідомлень говорила про спроби розширити смугу вздовж кордону, частина — про утримання позицій.
Для цивільного це означає просте правило. Станом на осінь 2026 року сільрада описує територію громади як зону активних бойових дій, комісія не виїжджає на обстеження і просить фото в військових. Самостійний проїзд дорогою Т-1901 до села не є побутовою поїздкою. Юридична адреса ради в реєстрі лишається сумською, 23, але прийом людей іде в Сумах.
Сертифікати і прийом у Сумах
Ключове число цієї історії — падіння з 4180 до 46. 4180 — це вся громада на початок повномасштабного вторгнення, десять сіл на 298,6 км², а не лише центр. 46 — ті, хто лишився або повернувся станом на початок вересня 2026 року, за словами секретарки ради. Різниця — 4134 людини, близько 99%. Цифру змінюють три речі: хто подав письмову відмову від евакуації, хто повернувся після березня 2025-го і кого рахують у дальньому Сіннівському старостаті, за 10–18 кілометрів від кордону, а кого — в п’ятикілометровій смузі.
У Сумах евакуйована рада щодня приймає від 5 до 10 людей, у понеділок черга довша. Тут відкривають спадкові справи, реєструють майно й акти цивільного стану, оформлюють нотаріальні дії. Комісія з 13 мешканців громади збирає заяви протягом місяця і засідає раз на місяць. Житловий сертифікат дають лише за знищений будинок. На травень 2026 року склали близько 900 актів і видали понад 400 сертифікатів, до вересня комісія визначила близько 500 нарахувань. Заяву в «Дії» на відбудову замість компенсації доводиться скасовувати і подавати знову. Окремо благодійники виділяли 19 400 гривень на зимовий період — на паливо, теплий одяг або послуги.
Накладення строків
Етапи тут не йдуть один за одним. Виїзд 2022–2023 років наклався на офіційну евакуацію ради у вересні 2024-го і на рішення Ради оборони від 13 березня 2025 року. Обстеження житла затягується, бо комісія працює з фото, а не з виїздом. Частина заяв стоїть через неповний пакет. Гуманітарні рейси, які ще їздили до листопада 2025-го, зупинилися раніше, ніж закінчилося оформлення сертифікатів.
Руйнування теж нерівні. У п’ятикілометровій смузі житловий фонд і комунальні будівлі знесені майже повністю. У Гнилиці, Грунівці, Рибиці й Сінному, далі від кордону, пошкоджень менше, і саме там довше трималася більша частина тих, хто лишився. Олександрія порожня вже понад двадцять років, тож у воєнних зведеннях її не треба додавати до втрат 2022–2026 років.
Для сум’янина, який має рідню або будинок у Миропіллі, робочий критерій простий: документи і компенсацію шукати в евакуйованій раді в Сумах, а не в селі, і розрізняти знищене житло, за яке дають сертифікат, і пошкоджене, за яке його не дають. Відкриті джерела досі розходяться в тому, хто саме контролює вулиці села після травневих заяв 2026 року, тож жодна карта сама по собі не замінює повідомлення військових і ради. Число людей, які лишилися, за рік змінювалося від кількох десятків до понад сотні — орієнтир на один місяць швидко застаріває.