Олександр Волощук — український журналіст, письменник і мандрівник, який із 1976 року живе в Чернігові, а народився 23 січня 1972 року в Зеленодольську на Дніпропетровщині. Він відомий дорожніми книжками, розповідями про українців за кордоном і пішими переходами Україною в 2020–2021 роках. Станом на серпень 2025 року сам називав 13 виданих книжок і близько 60 відвіданих країн.
Ця довідка тримається лише на тому, що повторюють профільні публікації та інтерв’ю самого автора. Сторінка Вікіпедії про Олександра Миколайовича Волощука має позначку «очікує на перевірку», тож окремі рядки з неї — рік служби, повний перелік маршрутів, точна кількість книжок — не варто сприймати як закритий реєстр. Для Сум і області він не місцевий посадовець і не автор міських рішень: зв’язок із регіоном зводиться до зустрічей із читачами.
Результат пошуку залежить від того, якого саме Волощука мають на увазі. У чернігівських новинах трапляються однофамільці, зокрема військовослужбовці з іншими іменами по батькові. Тут ідеться про письменника-мандрівника з Чернігова, а не про депутата, комунальника чи спортсмена з таким самим прізвищем.
Які біографічні дані підтверджені
Базовий каркас біографії в різних матеріалах збігається. Народження — 23 січня 1972 року, Зеленодольськ тодішнього Апостолівського району Дніпропетровської області. З чотирьох років, тобто з 1976-го, живе в Чернігові. Шкільний слід — школа № 14, далі СПТУ № 18. Була строкова служба в армії; детальніше про частину й роки публікації зазвичай не розписують.
У журналістику Олександр Волощук прийшов у 1994 році. У чернігівських довідках називають редакцію концерну «Чексіл», міське телебачення «Новий Чернігів», обласне телебачення, роботу пресаташе жіночих футбольних клубів «Легенда» з Чернігова та «Дончанка» з Донецька, а в 2008–2010 роках — інтернет-видання «Високий Вал». У 2009 році йому присудили гран-прі всеукраїнського фестивалю теле- і радіопрограм «Калинові острови». Окремого диплома журналіста в відкритих біографічних нотатках немає: освіту там фіксують як шкільну й професійно-технічну.
Коротко. Підтверджена база — дата й місце народження, Чернігів із 1976 року, журналістика з 1994-го, мандри автостопом і пішки з 2002-го, книжки про поїздки та діаспору, оборона Чернігова у 2022 році.
Із 2002 року він поєднує поїздки з текстами. Першу серйозну мандрівку сам датує 1989 роком: у 17 років із друзями їздив велосипедом Кримом. Регулярні великі виїзди автостопом почалися вже після тридцяти, коли був досвід роботи в редакціях. У 2022 році пішов добровольцем до ЗСУ, брав участь в обороні Чернігова, у боях під Бобровицею та Новоселівкою, пізніше служив на Донбасі. Саме так це виклало Суспільне Суми в серпні 2025 року після зустрічі в Кролевці.
Чим відомий у журналістиці, книжках і мандрах
Журналістська частина біографії — це місцеві редакції й футбольні клуби, а не загальнонаціональна щоденна колонка. Письменницька виросла з дорожніх нотаток. Першу книжку, «Автостопом на край світу», він пов’язує з поїздкою 2006 року; у каталогах рік видання зазвичай стоїть як 2008-й. Далі виходили збірки щоденників і окремі історичні тексти про українців поза Україною.
Серед назв, які повторюють і сам автор, і регіональні видання, є «Північна Одіссея», «Назустріч сонцю», «Кавказький щоденник», «Сорок чотири дні», «Записки цивілізованого дикуна», «Східний хрест», «Мої 500 виїздів», «Пішки навколо моря», книжка про жіночий клуб «Легенда» і «Парагвайське щастя». Останню в січні 2022 року описав Укрінформ: понад 200 сторінок про українців у Парагваї з 1937 до 2018 року, з роботою в архівах і зустрічами з нащадками переселенців. Частина ранніх видань виходила російською мовою назви — так вони стоять у бібліотечних картках.
Приклад. У грудні 2019 року в Центральній міській бібліотеці імені Тараса Шевченка в Сумах Волощук презентував дев’яту книжку «Пішки навколо моря». На зустріч прийшло близько 30 людей. Половина тексту — обхід Чорного моря пішки, решта — європейські маршрути й нотатки про автостоп.
Механізм його книжок простий на вигляд і важкий у перевірці. Він їде або йде, записує дні, розмови й архіви, а вже в Чернігові складає з цього щоденник або історичний роман на вигаданій родині, як у «Парагвайському щасті». Схоже на дворовий журнал, куди записують, хто й коли міняв лампу в під’їзді: без дати й місця запис нічого не доводить. Аналогія перестає працювати там, де книжка вже не журнал обліку, а відбір сцен і тлумачення почутого. Тому маршрут із анотації не дорівнює підтвердженому кілометражу.
Найчастіше згадуваний власний маршрут — «український хрест». У 2020 році він пішки пройшов від села Грем’яч на Чернігівщині, крайньої північної точки, до Вилкового на Дунаї. У 2021-му — від села Соломонове біля Чопа на словацькому кордоні до полишеного села Рання Зоря на Луганщині. У розмові з чернігівським виданням ЧЕline наприкінці 2025 року казав, що в рукописі «Український хрест» описано 93 дні, і що книжку планує видати у твердій палітурці орієнтовно в червні 2026-го. Чи тираж вийшов, відкриті повідомлення на початок жовтня 2026 року однозначно не фіксують.
Що кажуть про спосіб подорожі
Основний спосіб — автостоп і піший хід, раніше був і велосипед. У інтерв’ю різних років він називав понад тисячу міст і близько 60 країн, а також сотні тисяч кілометрів. Ці цифри йдуть від самого автора. Незалежного реєстру поїздок немає, тож їх варто читати як його підрахунок, а не як звіт Держстату.
- «Автостопом на край світу» — перша книжка після далекої поїздки 2006 року.
- «Пішки навколо моря» — дев’ята, презентація в Сумах 27 грудня 2019 року.
- «Парагвайське щастя» — історичний роман про діаспору, про видання писав Укрінформ у січні 2022-го.
- «Український хрест» — рукопис про піший хрест Україною 2020–2021 років, на кінець 2025-го ще збирав кошти на друк.
Список навмисно короткий. Повний перелік із 14 позицій, який іноді копіюють зі сторінки Вікіпедії, там позначений як такий, що не має джерела. Поки назва не підтверджена бібліотечним записом, презентацією чи прямим інтерв’ю, її краще не заносити в довідку як факт.
Чи є зв’язок із Сумщиною
Постійного зв’язку з Сумами чи областю в біографії немає. Олександр Волощук не народжувався на Сумщині, не працював у сумських редакціях і не фігурує в рішеннях міської ради. Місцевий слід — гостьовий.
27 грудня 2019 року він презентував «Пішки навколо моря» в Центральній міській бібліотеці імені Тараса Шевченка. Керівник Сумського міського клубу мандрівників Георгій Назаренко тоді казав, що знайомство почалося випадково: Волощук їхав через Суми, зайшов до бібліотеки й отримав контакти клубу. За його словами, товаришували вже близько семи років, тобто з початку 2010-х. Інший учасник зустрічі, Юрій Кудрявцев, теж казав, що автор приїздив до Сум не один раз.
26 серпня 2025 року Суспільне Суми записало розмову під час творчої зустрічі в Кролевці. Тема та сама: 60 країн, 13 книжок, служба з 2022 року, бажання розповідати про світ не з телеекрана. У грудні 2025-го чернігівське видання згадувало, що до домашнього музею Волощука в Чернігові приїздили гості й із Сум. Це візити читачів, а не прописка чи робота в області.
Важливо. Зустріч у бібліотеці чи в Кролевці не робить автора сумським журналістом. Для довідки достатньо двох дат: 27 грудня 2019 року, Шевченківська бібліотека в Сумах; 26 серпня 2025 року, Кролевець.
Що підтверджено, а що лишається відкритим
Надійно тримається те, що повторюють незалежні одне від одного матеріали: дата народження, Чернігів як місто життя, журналістські редакції 1990–2000-х, гран-прі «Калинових островів» 2009 року, старт регулярних мандрів у 2002-му, піший хрест Україною в 2020–2021 роках, книжки з назвами вище, презентація в Сумах і оборона Чернігова у 2022-му. Суспільне Суми окремо назвало бої в Бобровиці та Новоселівці й подальшу службу на Донбасі.
Відкритими лишаються точний рахунок книжок і кілометрів. У 2022 році в дописах фігурувало 11 видань, у серпні 2025-го автор казав про 13, Вікіпедія пише про 14 і сама ставить позначку про відсутнє джерело. Рукопис «Український хрест» на грудень 2025 року був готовий, друк планували на червень 2026-го — чи книга вийшла з друкарні, окремого підтвердження на початок жовтня 2026 року в перевірених публікаціях немає. Так само розходиться статус служби після 2022 року: частина чернігівських матеріалів 2024-го називає його колишнім військовим, а неперевірена енциклопедична сторінка пише про продовження служби з травня 2026-го. Поки це не підтвердить сам автор або військова частина, обидві версії краще лишати як суперечливі.
Практичне правило для читача просте. Якщо потрібна довідка, брати дату, місто, назву книжки й місце зустрічі лише там, де є хоча б два незалежні згадування або пряма цитата. Для Сум це бібліотека на презентації 2019 року і кролевецька зустріч 2025-го. Застереження одне: дорожній щоденник і інтерв’ю добре показують, що людина бачила й як це зрозуміла, але не замінюють архівного підтвердження кожного кілометра, тиражу й військового епізоду.