Революція гідності правопис і хроніка 2013–2014

В офіційному переліку Героїв Небесної Сотні — 107 осіб. Цифра закріпилася в державних указах і пам’ятних днях і охоплює загиблих учасників протестів листопада 2013 — лютого 2014 років, а також кількох активістів Майдану, які загинули навесні 2014-го. Найбільше загиблих припадає на 20 лютого 2014 року в центрі Києва: того дня загинули 48 людей. Саме з цієї цифри варто починати розбір події, яку в документах і в шкільних програмах називають Революція гідності.

За правописом назва пишеться без лапок: перше слово — з великої літери, друге — з малої. Варіант «Революція гідности» також допускається як паралельна форма родового відмінка. У Сумах і області цю подію згадують щороку 21 листопада, у День Гідності та Свободи, і 20 лютого, у День Героїв Небесної Сотні, зокрема біля могили сум’янина Олексія Братушки на Центральному кладовищі.

Нижче — перевірена хронологія, оцінки чисельності, те, що зафіксовано в Сумах, і те, чого дані не дають сказати точно. Цифри з різних підрахунків розходяться; там, де розбіжність стійка, її названо прямо.

Коли почалася революція й чому вона вибухнула саме тоді?

21 листопада 2013 року Кабінет Міністрів України ухвалив розпорядження № 905-р про призупинення підготовки до підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Саміт Східного партнерства у Вільнюсі мав відбутися 28–29 листопада; президент Віктор Янукович угоду там не підписав. Того ж вечора 21 листопада на Майдані Незалежності в Києві зібралися від півтори до двох тисяч людей — журналісти, студенти, громадські активісти.

Безпосередня причина — відмова влади від уже підготовленого європейського курсу. Глибші передумови накопичувалися роками: концентрація влади навколо президента, корупція, тиск на малий бізнес після Податкового кодексу, очікування зближення з Митним союзом замість асоціації з ЄС. Переломним став не сам мітинг 21 листопада, а ніч з 29 на 30 листопада, коли спецпідрозділ «Беркут» розігнав кількасот студентів, що лишилися на площі. Після побиття протест із студентського перетворився на масовий.

Де відбувалися основні протести й скільки людей там було?

Епіцентр — Майдан Незалежності, вулиці Інститутська й Грушевського, Михайлівська площа, Хрещатик. Паралельні акції йшли в обласних центрах, зокрема у Львові, Івано-Франківську, Тернополі, Харкові, Вінниці й Сумах. Точної суцільної статистики учасників немає: організатори й міліція називали різні цифри, аерофото й відео дають лише орієнтири.

1 грудня 2013 року в Києві, після розгону студентів, за різними оцінками вийшли від 500 тисяч до 1 мільйона людей. 24 листопада опозиція говорила про 100–150 тисяч, міліція — про близько 50 тисяч. У будні наметове містечко тримало кілька тисяч, на вихідних натовп знову розростався. За опитуваннями Фонду «Демократичні ініціативи» та Київського міжнародного інституту соціології, у подіях Євромайдану в тій чи іншій формі взяли участь близько 20 відсотків населення — орієнтовно 8 мільйонів. Інше дослідження, на яке посилається Український інститут національної пам’яті, дає близько 6,5 мільйона.

Число 107 у списку Небесної Сотні складається так: більшість загинула в Києві в січні–лютому 2014 року, з них 78 — упродовж 18–20 лютого, ще близько 20 померли пізніше від поранень. Окремо враховані кілька активістів, які загинули навесні 2014-го. Наймолодшому в списку, Назарію Войтовичу, було 17 років, найстаршому, Іванові Наконечному, — 82. Троє жінок: Антоніна Дворянець, Ольга Бура, Людмила Шеремет. Список не є закритим архівом «зниклих»: окремі організації досі ведуть облік людей, доля яких не з’ясована повністю.

Що сталося в Сумах під час революції гідності?

У Сумах перші акції почалися вже 21 листопада 2013 року: за тогочасними повідомленнями, близько 150 людей. Місце збору — площа Незалежності біля ОДА та міськради. 1 грудня, у день всеукраїнського підйому після побиття студентів у Києві, у Сумах відбулося Народне віче приблизно на 4–5 тисяч учасників. 7 грудня, попри сніг і мороз, на тій самій площі стояли близько 700 людей зі скандуванням «Суми з вами!».

Пік місцевих протестів припав на кінець січня 2014-го, після так званих «диктаторських законів» 16 січня. 25 січня на площі Незалежності в 20-градусний мороз зібралися понад 5 тисяч людей; організатори називали це найбільшим мітингом сумського Євромайдану. Колона перекрила рух на вулиці Петропавлівській. 26 січня після віче близько 4 тисяч активістів зайняли Будинок рад, заблокували входи до ОДА меблями, щитами й мішками зі снігом. Уночі 27 січня територію зачистили близько 300 міліціонерів із кийками й щитами; за блокування будівель відкрили кримінальне провадження за статтею 341 Кримінального кодексу.

Місцева влада тоді ще контролювалася Партією регіонів: в облраді з сотні депутатів 65 належали до цієї фракції. 24 січня сесія намагалася ухвалити заяву на підтримку «виважених дій президента»; кілька сотень людей у залі й понад тисяча під будівлею не дали набрати голоси. 2 лютого учасники акції «Стоп Майдан» (близько 500 осіб) розібрали снігову барикаду біля центрального входу ОДА. Силового розстрілу, як у Києві, у Сумах не було, але напруга трималася до втечі Януковича.

Яких втрат коштувала революція й що змінилося після неї?

За даними прокуратури, у період протестів постраждали близько 2,5 тисячі людей. Із боку силовиків за різні дні протистоянь загинули 13–17 осіб. Перші загиблі серед протестувальників — 22 січня 2014 року: Сергій Нігоян і Михайло Жизневський. 21–22 лютого Янукович залишив Київ і країну. Верховна Рада усунула його від влади, повернула Конституцію 2004 року, призначила виконуючого обов’язки президента й призначила дострокові вибори.

Важливо. Оцінки натовпу в Києві 1 грудня розходяться майже вдвічі: від пів мільйона до мільйона. Для Сум цифри менші й ближчі між собою — від 4 до 5 тисяч на пікових віче, — бо площа Незалежності й підходи до ОДА легше охопити оком і камерою, ніж Хрещатик.

Джерела: укази Президента України про звання Героя України та орден Героїв Небесної Сотні; дані Офісу генерального прокурора та ДБР про постраждалих; оцінки чисельності — повідомлення УНІАН, «Української правди» та зведення Українського інституту національної пам’яті за 2013–2014 роки.

Найчастіше заперечення проти самої рамки «революція, а не переворот» звучить так: акції нібито оплатили ззовні, тож це не народний рух. Факт, який цьому суперечить, — масштаб. Оплатити одночасну присутність кількох мільйонів людей у десятках міст, включно з морозними віче в Сумах на 4–5 тисяч, організаційно неможливо без слідів масової каси. Соціологія фіксує інше: після 30 листопада головним мотивом став не текст угоди з ЄС, а реакція на побиття студентів і відчуття безправ’я.

Як революція гідності вплинула на Суми й Сумщину потім?

20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській у Києві від кулі снайпера загинув 38-річний сум’янин Олексій Братушка. Він їздив на столичний Майдан із грудня, 18–19 лютого знову виїхав із Сум, приєднався до Львівської сотні самооборони. Тіло привезли 23 лютого. Посмертно йому присвоїли звання Героя України; 18 червня 2014 року міська рада надала звання почесного громадянина Сум. НВК № 16, де він навчався, носить його ім’я; на Центральному кладовищі — могила на Алеї Слави.

24 лютого 2014 року позачергова сесія Сумської обласної ради таємним голосуванням обрала головою депутата від «Батьківщини» Миколу Клочка: із 77 присутніх 66 — «за». Голова ОДА Ігор Яговдик і голова облради Геннадій Михайленко склали повноваження. Фракція Партії регіонів оголосила про саморозпуск. Пізніше з’явилися рішення про перейменування топонімів на честь учасників Революції гідності та про пам’ятник Героям Майдану (виконком міськради, 2019 рік). Державний архів Сумської області зберігає фото блокування ОДА в січні 2014-го й рішення облради «Про суспільно-політичну ситуацію» від 24.02.2014.

Обмеження даних такі. Поіменний список 107 осіб офіційний, але кількість зниклих безвісти під час протестів досі уточнюють пошукові ініціативи. Оцінки натовпу в Києві ніколи не були однозначним підрахунком «голова до голови». Для Сум надійніші локальні репортажі з конкретними датами: 21 листопада, 1 і 7 грудня, 25–27 січня. Слідчі справи щодо командирів «Беркуту» тривають і в 2025–2026 роках; вироки часто заочні, бо частина фігурантів виїхала.

Практичний орієнтир для сум’янина, який хоче звірити факт, а не лозунг. Щоб назвати подію правильно в заяві, школі чи рішенні ради, пишіть: Революція гідності (2013–2014). Дати вшанування в місті: 21 листопада — біля пам’ятника Героям Небесної Сотні та на Алеї Слави Центрального кладовища; 20 лютого — окремо біля могили Олексія Братушки. Якщо потрібна цифра учасників саме сумських акцій, тримайтеся зафіксованого діапазону 4–5 тисяч на піку, а не «тисячі по всій області» без дати. Для порівняння з Києвом беріть не максимальну оцінку в мільйон, а розбіжність 500 тисяч — 1 мільйон на 1 грудня 2013 року і прямо кажіть, що це оцінки, а не перепис.

Документи місцевої влади після 22 лютого 2014-го перевіряються в реєстрі рішень міськради й облради за номером і датою сесії. Архівна виставка до Дня Героїв Небесної Сотні, яку Державний архів Сумської області викладав у лютому 2026 року, зводить докупи фотографії площі Незалежності, блокування ОДА й тексти рішень лютого 2014-го. Це той мінімум, з якого можна говорити про подію в Сумах без підміни її київським сюжетом.