2 вересня 2025 року Укрпошта ввела в обіг марку серії «Українська вишивка — код нації» із жіночою сорочкою початку XX століття: домоткане полотно, село Добротове Кролевецького району, експонат Національного музею народної архітектури та побуту України. На рукавах — дві широкі смуги з ромбів і зрізаних ромбів та гірлянди дрібних квіток, унизу — широка смуга з віконець, хрестів і сварг. Поштовий набір тоді коштував 380 гривень. Саме цей предмет часто показують як сумську вишиванку, хоча це один підписаний зразок півночі області, а не єдина форма для всіх Сум.
Назва звучить на шкільних лінійках 15 травня, на ятках ринку і в оголошеннях крамниць. Поруч стоять біла сорочка з тамбуром, червоно-чорний хрестик і сорочка, де в стібках закодовано слова про місто. Для мешканця різниця практична: від неї залежить, чи річ відтворює місцевий зразок, чи лише використовує назву області в ціннику.
Далі зібрано, що в джерелах називають сумською вишиванкою, які ознаки прив’язані до частини Сумщини, і що звіряти в описі, перш ніж вважати узор місцевим. Окремого державного стандарту на цю назву немає. Де підпис села, дати чи техніки не збережено, це сказано прямо.
Значення назви
Сумська вишиванка — не окремий фасон із затвердженим орнаментом. Так називають вишиту сорочку, пов’язану з культурою Сумщини, і саму місцеву традицію вишивання. Обидва значення живуть поруч. Перше тримається на речі з підписом походження. Друге — на прийомах, кольорах і місцях, де ці речі побутували.
Єдиного зразка для області джерела не фіксують. У матеріалі Цукру 2022 року область розкладено на три етнографічні зони: Слобожанщину, частину Полтавщини та східне Полісся, Сіверщину. Техніка і колір ниток у цих частинах не збігалися. Тому сорочка з Роменщини і сорочка з Кролевеччини можуть обидві бути сумськими за місцем і водночас не бути копіями одна одної.
Слово «сумська» в крамниці часто означає інше: сучасний виріб із назвою області, без села і століття. Марка 2025 року цьому не суперечить. Вона фіксує один музейний предмет, а не закриває решту традиції.
Підтверджені місцеві ознаки
За описом Цукру, на Роменщині та Лебединщині вишивали переважно білими, жовтими й коричневими нитками. Тут трималися геометричні орнаменти і мережки. У слобідській частині також вишивали білим, а серед технік називають ланцюжкову гладь, близьку до вишивки козацької старшини. На півночі — Шосткинський, Середино-Будський і Кролевецький райони в старих межах — переважав червоний, часто з білим або чорним.
Ці назви районів узято з етнографічних описів. Після реформи 2020 року межі громад інші, тож підпис «Кролевецький район» на сорочці початку XX століття не дорівнює нинішній адресі села. Для перевірки важливий підпис зразка, а не сучасна вивіска громади.
Майстриня Наталія Бабенко у 2024 році описувала типову слобожанську сорочку як роботу тамбурним швом, найпоширенішим на Тростянеччині та Лебединщині. Акцент, за її словами, був на рукавах: пазуха майже не вишивалася, бо її закривало намисто. Палітру вона називала стриманою — білим по білому, темно-зеленим, болотним, гірчичним, — на відміну від яскравих сорочок Буковини й Закарпаття. Це свідчення практики, не каталог музею. Сама майстриня додавала, що край складався з запозичень Полтавщини, Харківщини, Чернігівщини та історичної Курщини.
Окремі мотиви прив’язані до речі й місця, а не до «всієї Сумщини». Сумський обласний науково-методичний центр культури і мистецтв у проєкті фіксації орнаментів назвав елемент «Зоряне небо» за божником 1914 року з села Уланове Есманьської громади; той самий елемент зазначено і на чоловічій сорочці. «Калина та жолуді» походять із жіночої сорочки першої половини XIX століття з селища Есмань. Грунівську «Бджілку» зафіксовано на рушнику середини XX століття з села Грунівка Миропільської громади, тобто не на сорочці. Розшифрування цих фігур як символів у газетних нотатках є тлумаченням, а не виміром. У відкритих підписах зразків такого єдиного словника значень немає.
Крій і межі порівняння
Колекціонер народного одягу Ігор Переверзнюк, чиї спостереження наведено в тому ж огляді 2022 року, відрізняв старий крій від сучасного: чоловіча сорочка була ширшою і довшою, рукав прямий, із квадратною вставкою під ним, комір вищий, вишивка майже вдвічі коротша. На Сумщині горловину не розрізали посередині: суцільна маніжка защіпалася збоку. Святкова жіноча додільна сорочка кінця XIX — початку XX століття зі слобідської частини області є в приватній колекції Олени Скрипки. Рукав із села Бистрик Кролевецького району потрапив до зборів після експедиції.
Кролевецькі ткані рушники — інший промисел. Геометрія рушника не доводить, що така сама схема була вишита на сорочці. Червоний хрестик без села так само не доводить поліський зразок: червоний на півночі області описано, але техніка і композиція в підписах різняться.
Перевірка перед висновком
Перед тим як назвати річ сумською, опис і знімок звіряють за коротким переліком. Якщо пункту немає, це не заборона носити сорочку. Це межа між документованим зразком і стилізацією.
- Село або містечко, район у старих межах і століття, а не лише слово «Сумщина».
- Установа чи колекція, де річ зберігається, і чи є підпис експоната.
- Техніка: тамбур, гладь, мережка, вирізування чи хрестик, і до якої частини області її прив’язано.
- Колір ниток і чи він збігається з описаною зоною, а не з палітрою іншої області.
- Крій: прямий рукав із вставкою і бічна застібка чи сучасний звужений рукав.
- Чи не підмінено вишиту сорочку кролевецьким тканим рушником або авторським кодом слів.
П’ять із шести пунктів можна закрити підписом марки 2025 року для добротівської сорочки. Для більшості крамничних виробів закривається один — назва області. Цього мало, щоб переносити на річ ромби, сварги чи тамбур.
Важливо: ознаки Полтавщини, Буковини чи Закарпаття не стають сумськими лише через те, що сорочку зшито або продано в Сумах. Місцеву рису підтверджує підпис зразка або повторюваний опис зони, а не назва колекції в магазині.
Джерела й сучасне відтворення
Перевірка починається з підпису, а не з вітрини. Для добротівської сорочки це картка Національного музею народної архітектури та побуту України і опис випуску Укрпошти від 2 вересня 2025 року. Місцеві орієнтири дає Сумський обласний науково-методичний центр культури і мистецтв: у травні 2025 року центр видав розмальовку «Вишивана Сумщина» — шість малюнків строю і 12 орнаментів із поясненнями. Розмальовка знайомить із мотивами, але не замінює музейний реєстр. У Сумах майстерня при палаці дітей та юнацтва з 2024 року вчить слобожанського тамбуру; це відтворення техніки, а не видача копії конкретного експоната.
Сучасні інтерпретації варто відділяти одразу. У серпні 2025 року в Ц. Крамниці показали лляні сорочки з червоною вишивкою, де за принципом бродіівського письма закодовано слова «Суми в ДНК»: чоловіча модель коштувала 3200 гривень, жіноча — 3300. У травневому огляді крамниць колекція «Сумщина» з червоно-чорними нитками мала ціни 4725 і 6075 гривень. Біла лляна чоловіча сорочка білим по білому в іншому магазині коштувала 8800 гривень. Жодна з цих цифр не є тарифом і не доводить автентичність крою.
На практиці це виглядає так. Перед 15 травня родина шукає дитині сорочку на лінійку. На ятці — червоно-чорний хрестик без села і дати, ціна в межах 3200–4700 гривень за оглядами 2025 року. Рішення: не називати річ кролевецькою і не переносити на неї ромби з марки. Беруть її як святковий одяг, а для розповіді в класі окремо показують опис добротівського експоната. Так стилізація не займає місце зразка.
Найсильніше заперечення просте: якщо єдиного узору немає, назва нічого не вирізняє, і простіше казати «полтавська». Полтавський тип — гладь, біле шитво, мережка — справді описано для частини Сумщини, насамперед заходу і слобідських сіл. Він не покриває північ. Добротівська сорочка початку XX століття має червону геометричну смугу і зберігається як експонат із Кролевеччини. Назва тримається на території і на кількох задокументованих лініях, а не на одному трафареті.
Для власної перевірки достатньо двох паперів. Перший — опис марки від 2 вересня 2025 року: село Добротове, початок XX століття, ромби і квіти на рукавах, віконця, хрести й сварги на подолі. Другий — розклад зон 2022 року: біле, жовте й коричневе з мережкою на Роменщині та Лебединщині, біле і ланцюжкова гладь на Слобожанщині, червоне з білим або чорним на півночі. Якщо в оголошенні немає жодного з цих прив’язок, річ лишається сучасною сорочкою з назвою області.
Окремого переліку всіх сумських сорочок у відкритому доступі немає: приватні колекції і музейні фонди описані вибірково. Поки для речі не названо село, століття і місце зберігання, узор не варто оголошувати місцевим лише за червоною ниткою чи за словом «Суми» на етикетці.
Марина Матвіїв